Интернет что – Интернет — это… Что такое Интернет?

Содержание

Интернет - это... Что такое Интернет?

  • Интернет — глобальная информационная сеть, части которой логически взаимосвязаны друг с другом посредством единого адресного пространства, основанного на протоколе TCP/IP. Интернет состоит из множества взаимосвязанных компьютерных сетей и обеспечивает… …   Финансовый словарь

  • Интернет-2 — проект создания инфраструктуры нового Интернета, основанного на новом протоколе IPv6, обеспечивающего повышенную производительностью, надежность и скоростью передачи данных. По английски: Internet 2 Синонимы английские: Abilene См. также:… …   Финансовый словарь

  • интернет — и да и нет, царство безграничных возможностей, инет, сетка, сеть, паутина, всемирная паутина, всемирная сеть Словарь русских синонимов. интернет Всемирная паутина Словарь синонимов русского языка. Практический справочник. М.: Русский язык. З. Е.… …   Словарь синонимов

  • Интернет — всемирная глобальная компьютерная сеть, предоставляющая пользователям возможность доступа к многочисленным информационным и бизнес ресурсам и электронной почте. Доступ в Интернет обеспечивается компаниями провайдерами. Словарь бизнес терминов.… …   Словарь бизнес-терминов

  • ИНТЕРНЕТ — (англ. Internet) глобальная компьютерная сеть, дающая доступ к емким специализированным информационным серверам и обеспечивающая электронную почту. Доступ в Интернет и сервис обеспечивается провайдерами. Райзберг Б.А., Лозовский Л.Ш.,… …   Экономический словарь

  • ИНТЕРНЕТ — [англ. Internet Словарь иностранных слов русского языка

  • ИНТЕРНЕТ — (англ. Internet от лат. inter между и англ. net сеть паутина), международная (всемирная) компьютерная сеть электронной связи, объединяющая региональные, национальные, локальные и др. сети. Способствует значительному увеличению и улучшению обмена… …   Большой Энциклопедический словарь

  • ИНТЕРНЕТ — (сеть), всемирная коммуникационная система, состоящая из сотен небольших КОМПЬЮТЕРНЫХ СЕТЕЙ, связанных между собой телефонными системами. Это схема сетей, по которой с помощью коротких местных линий связи передаются сообщения и данные из одного… …   Научно-технический энциклопедический словарь

  • ИНТЕРНЕТ — (InterNet) (англ. взаимо сеть или сеть сетей) феномен культуры, конституировавшийся в последней трети 20 в. на технологической основе общемировой системы компьютерных сетей и в определенном смысле представляющий собой модельную объективацию… …   История Философии: Энциклопедия

  • ИНТЕРНЕТ — (от англ. Internet). Всемирная (глобальная) система компьютерных сетей, интегрированная сетевая система, состоящая из неоднородных коммуникативных сетей, объединенных между собой. И. объединяет множество серверов, на которых находится огромный… …   Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения языкам)

  • Интернет — • Интернет это место не для слабонервных! …   Оригинальная словарная подборка афоризмов

  • smi.academic.ru

    Інтернет — Вікіпедія

    Часткова мапа мережі Інтернет станом на початок 2005 року. Проект Opte Project[en] Кількість точок доступу до мережі Інтернет на 10000 жителів
    Кількість користувачів Інтернету у відсотках від населення країни (2015 р.)

    Інтерне́т (від англ. Internet), всемере́жжя[1][2]міжмере́жжя[3] — всесвітня система сполучених комп'ютерних мереж, що базуються на комплекті Інтернет-протоколів. Інтернет також називають мережею мереж, бо він складається з мільйонів локальних і глобальних приватних, публічних, академічних, ділових і урядових мереж, пов'язаних між собою з використанням різноманітних дротових, оптичних і бездротових технологій. Міжмережжя становить фізичну основу для розміщення величезної кількості інформаційних ресурсів і послуг, як-от взаємопов'язані гіпертекстові документи Всесвітнього павутиння (World Wide Web — WWW) та електронна пошта.

    Станом на 2019 рік більшість населення Землі були під'єднані на мережі Інтернет.[4]ООН: Более половины жителей Земли пользуется интернетом, Телеграф, 6 листопада 2019</ref>

    У повсякденній мові слово

    інтерне́т (розм. іне́т) із малої літери найчастіше вживається в значенні Всесвітнього павутиння (Всемережжя) та доступної в нім інформації, а не в значенні самої фізичної мережі Інтернет. Таке вживання можна пояснити паралелями з термінами «радіо» і «телебачення».

    В українській мові набуває поширення[джерело?] дослівна калька з англійської — Міжмережжя (англ. interміж, посеред та netмережа, сітка). Також у неформальному та професійному середовищі трапляються терміни мере́жа, тене́та, не́трі.

    Інтернет не має централізованого управління, правил використання чи доступу. Кожна складова мережа встановлює свої власні стандарти. Централізовано визначаються правила використання адресного простору Інтернет-протоколу та Системи доменних імен. Керує цим Інтернет-корпорація з присвоєння імен та номерів (англ. Internet Corporation for Assigned Names and Numbers, або ICANN), міжнародна некомерційна організація з головним офісом у США. Технічне обґрунтування і стандартизацію основних протоколів (IPv4 та IPv6) проводить Internet Engineering Task Force (IETF) — некомерційна організація, відкрита міжнародна спільнота проектувальників, учених, мережевих операторів і постачальників послуг.

    Мережа побудована на використанні протоколу IP і маршрутизації пакетів даних. В наш час[коли?] Інтернет відіграє важливу роль у створенні інформаційного простору глобального суспільства, слугує фізичною основою доступу до веб-сайтів і багатьох систем (протоколів) передачі даних.

    1962 року Джозеф Ліклайдер (1915–1990), керівник Агентства передових оборонних дослідницьких проектів США (англ. Defense Advanced Research Projects Agency, DARPA) висловив ідею Всесвітньої комп'ютерної мережі. 1969 року Міністерство оборони США започаткувало розробку проекту, котрий мав на меті створення надійної системи передачі інформації на випадок війни. Агентство DARPA запропонувало розробити для цього комп'ютерну мережу. Розробка була доручена Каліфорнійському університету Лос-Анджелеса, Стенфордському дослідному центрові, Університету штату Юта і Університету штату Каліфорнія в Санта-Барбарі. Ця мережа була названа ARPANET (англ. Advanced Research Projects Agency Network — Мережа Агентства передових досліджень). У рамках проекту мережа об'єднала названі заклади. Всі роботи фінансувались за рахунок Міністерства оборони. ARPANET почала активно рости й розвиватись, її дедалі ширше почали використовувати вчені із різних галузей науки.

    Перший сервер ARPANET було встановлено 1 вересня 1969 року у Каліфорнійському університеті в Лос-Анджелесі. Комп'ютер «Honeywell 516» мав 12 кілобайт оперативної пам'яті.

    До 1971 року була розроблена перша програма для відправлення електронної пошти мережею, котра відразу стала дуже популярною.

    На початку 1970-х років об'єднувала близько 200 вузлів.

    1973 року до мережі через трансатлантичний кабель були підключені перші іноземні організації з Великої Британії і Норвегії — мережа стала міжнародною.

    У 1970-х роках мережа загалом використовувалась для пересилки електронної пошти, тоді ж з'явилися перші списки поштових розсилок, групи новин та дошки оголошень. Але в ті часи мережа ще не могла легко взаємодіяти з іншими мережами, котрі були побудовані на інших технічних стандартах. До кінця 1970-х років почали активно розвиватись протоколи передачі даних, що були стандартизовані у 1982–1983 роках.

    1 січня 1983 року мережа ARPANET перейшла з протоколу NCP на протокол TCP/IP, який досі успішно використовується для об'єднання мереж. Саме 1983 року за мережею ARPANET закріпився термін «Інтернет».

    Урядове фінансування магістральної мережі Національного наукового фонду США в 1980-х, а також приватне фінансування для інших комерційних магістральних мереж у всьому світі привело до участі в розробці нових мережевих технологій і злиття багатьох мереж. Комерціалізація в 1990-х міжнародної мережі привела до її популяризації та впровадження в практично кожен аспект сучасного життя людини.

    1984 року була розроблена система доменних назв (англ. Domain Name System, DNS). Тоді ж у мережі ARPANET з'явився серйозний суперник — Національний науковий фонд США (NSF) заснував міжуніверситетську мережу NSFNet (англ. National Science Foundation Network), котра була сформована з дрібніших мереж, включаючи відомі на той час Usenet та Bitnet і мала значно більшу пропускну здатність, аніж ARPANET. До цієї мережі за рік під'єдналось близько 10 тисяч комп'ютерів; звання «Інтернет» почало плавно переходити до NSFNet.

    1988 року було винайдено протокол Internet Relay Chat (IRC), завдяки якому в Інтернеті стало можливим спілкування в реальному часі (чат).

    1989 року в Європі, в стінах Європейського центру ядерних досліджень (CERN) народилась концепція тенет. Її запропонував знаменитий британський вчений Тім Бернерс-Лі, він же протягом двох років розробляв протокол HTTP, мову гіпертекстової розмітки HTML та ідентифікатори URI.

    1990 року мережа ARPANET припинила своє існування, програвши конкуренцію NSFNet. 1992-го року компанія Sprint Corporation[en] вперше почала надавати послугу під'єднання до Internet за допомогою модема і телефонної лінії (англ. dial-up access).[5]

    1991 року http-сервери стали доступні в Інтернеті, а 1993 року з'явився знаменитий веб-браузер (англ. web-browser) NCSA Mosaic. Всесвітня павутина ставала дедалі популярнішою.

    1995 року NSFNet повернулась до ролі дослідницької мережі; маршрутизацією всього трафіку Інтернету тепер займались мережеві провайдери (постачальники послуг), а не суперкомп'ютери Національного наукового фонду.

    В тому самому році тенета стали основним постачальником інформації в Інтернеті, обігнавши за обсягом трафіку протокол передачі файлів FTP; було сформовано Консорціум всесвітньої павутини (англ. World Wide Web Consortium

    ). Можна сказати, що тенета перетворили Інтернет і створили його сучасний вигляд. З 1996 року Всесвітнє павутиння майже повністю підмінило собою поняття «Інтернет».

    Протягом 1990-х років Інтернет об'єднав у собі більшість існуючих на той час мереж (хоча деякі, як, наприклад, Фідонет, залишились відособленими). Завдяки відсутності єдиного керівного центру, а також завдяки відкритості технічних стандартів Інтернету, що автоматично робило мережі незалежними від бізнесу чи уряду, об'єднання виглядало неймовірно привабливим. До 1997 року в Інтернеті нараховувалось близько 10 мільйонів комп'ютерів і було зареєстровано понад мільйон доменних назв. Інтернет став дуже популярним засобом обміну інформацією.

    1998 року Папа Римський Іоанн Павло II заснував Міжнародний день інтернету, який щорічно святкується 4 квітня[6], в Україні з 2001 року «День Інтернету» відмічається щорічно 14 грудня[7].

    У наш час Інтернет став доступним не лише через комп'ютерні мережі, але й через супутники зв'язку, радіосигнали, кабельне телебачення, телефонні лінії, мережі стільникового зв'язку, спеціальні оптико-волоконні лінії і електропроводи. Всесвітня мережа стала невід'ємною частиною життя у розвинутих країнах, та країнах, що розвиваються.

    2000 року нараховувалося близько 327 млн користувачів, з них тільки в США чисельність перевищувала 100 млн чоловік.

    2004 року Інтернет нараховував 700 млн користувачів. Число сайтів, що становило в 1993 р. 26 тис., на той час перевищило 5 млн.

    5 січня 2011 року кількість інтернет-користувачів у світі сягнула 2 мільярдів.

    На 2017 рік у світі нараховувалось 3,8 млрд користувачів всесвітньої мережі або 50 % населення Землі. Значно зростає кількість користувачів соцмереж і частка мобільних пристроїв у мережі[8].

    Станом на листопад 2019 року в світі до інтернету під'єднані 4,1 млрд чол.[4] 48% жінок користуються інтернетом, серед чоловіків відсоток вищий – 58%. Рівень підключення зріс на 5,3 % у порівнянні із 2018 роком. У 2019 році рівень користування інтернетом зріс до 53,6%. Найвищий рівень підключення в Європі (82,5%), а найнижчий – в Африці (28,2%). Найбільший розрив між чоловіками і жінками в Африці, в арабських країнах і в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. 3,6 млрд чоловік все же без інтернету.

    Основи організації мережі Інтернет[ред. | ред. код]

    Ключові принципи Інтернету[ред. | ред. код]

    Інтернет складається з багатьох тисяч корпоративних, наукових, урядових та домашніх мереж. Об'єднання різнорідних за архітектурою мереж стало можливо завдяки протоколу IP (англ. Internet Protocol) і принципу маршрутизації пакетів даних. Протокол ІР був спеціально створений агностичним у відношенні до фізичних каналів зв'язку. Тобто будь-яка мережа передачі цифрових даних може передавати інтернет трафік. На стиках мереж спеціальні маршрутизатори займаються сортуванням та перенаправленням пакетів даних, базуючись на ІР-адресах одержувачів цих пакетів. Протокол ІР утворює єдиний адресний простір у масштабах всього світу, але в кожній окремо взятій мережі може існувати свій власний адресний підпростір. Така організація ІР-адрес дозволяє маршрутизаторам однозначно визначати подальший напрямок для кожного, навіть найменшого, пакету даних. У результаті між різними мережами Інтернету не виникає конфліктів і дані точно і без перешкод передаються від мережі до мережі по всій планеті.

    Сам протокол ІР був народжений в дискусіях всередині організації IETF (англ. Internet Engineering Task Force, Task force — група спеціалістів, покликана вирішити певну задачу), назву котрої можна перекласти як «Група для вирішення задач проектування Інтернету». IETF і її робочі групи досі займаються розвитком протоколів Всесвітньої мережі. Вона відкрита для публічної участі та обговорень. Комітети цієї організації публікують т. зв. документи RFC (англ. Request for Comments — запит коментарів). В цих документах даються технічні специфікації і точні пояснення багатьох питань. Деякі документи RFC організація IAB (англ. Internet Architecture Board — Рада з архітектури Інтернету) оголошує Стандартами Інтернету[en]. З 1992 року IETF, IAB та ряд інших організацій утворюють Товариство Інтернету (англ. Internet Society, ISOC) — організаційну основу для різноманітних дослідницьких та консультативних груп, що займаються розвитком Інтернету.

    Протоколи Інтернету[ред. | ред. код]

    В даному випадку протокол — це спосіб взаємодії, обміну даними між комп'ютерами при роботі у мережі. Щоб різні комп'ютери могли разом працювати, вони повинні «розмовляти однією мовою», тобто використовувати однакові протоколи. Сукупність цих протоколів називають стеком протоколів TCP/IP.

    Нижче у алфавітному порядку перелічено найпоширеніші мережеві протоколи відповідно до моделі OSI:

    Окрім того існує цілий ряд ще нестандартизованих, але вже доволі популярних протоколів. Як правило, це протоколи децентралізованого обміну файлами та текстовими повідомленнями; на деяких з них побудовані цілі файлообмінні мережі. Це такі протоколи, як:

    Служби мережі Інтернет[ред. | ред. код]

    У наш час найпопулярнішими службами Інтернету є:

    Служби доступу INTERNET до віддалених файлів[ред. | ред. код]

    Інформаційні архіви — це «комп'ютерні бібліотеки», в яких зберігаються різноманітні матеріали і програми, що користуються тривалим попитом і нерідко мають значний обсяг. Інформація в архівах зберігається у вигляді файлів, які в залежності від їх тематичної спрямованості групуються в каталоги і підкаталоги, створюючи деревоподібну структуру (аналогічну файловій структурі операційних систем MS-DOS і UNIX). Каталог найвищого рівня називається кореневим каталогом архіву.

    Основною функцією поштового серверу інформаційного архіву є пересилання по запиту користувачів необхідних файлів засобами електронної пошти. У процесі підготовки файлу до пересилання поштовий сервер автоматично виконує (у випадку необхідності або по запиту користувача) операції стиску і кодування інформації. Поштові програмні сервери, що працюють з інформаційними архівами, можна розділити на три види:

    • файловий сервер;
    • FTPmail-сервер;
    • WAISmail-сервер.

    Файловий сервер обслуговує тільки один інформаційний архів і призначений тільки для автоматичного прийому запитів користувачів і видачі по електронній пошті результатів їх виконання у вигляді файлів з текстовою інформацією, графічними продуктами, програмами тощо;

    FTPmail-сервер дозволяє користувачу отримати файли з віддалених інформаційних архівів, що працюють в режимі FTP (File Transfer Protocol). Функції FTPmail-серверу складніші, ніж файлового серверу. По запиту користувача сервер автоматично формує програму взаємодії з віддаленим архівом, проводить сеанс зв'язку і відсилає його результати замовнику по електронній пошті;

    Доступ до файлів віддалених комп'ютерів відбувається під керуванням протоколу передачі даних File Transfer Protocol, а для обміну інформацією комп'ютер потрібно під'єднати до FTP-серверу вузлового комп'ютера в INTERNET, на якому зберігаються файли, призначені для передачі інформації. Багато загальнодоступних FTP-серверів дозволяють під час сеансу зв'язку отримати будь-які файли, які цікавлять користувача.

    Довідково-пошуковий WAISmail-сервер (Wide Area Information Service) призначений для пошуку інформаційних архівів, що містять необхідні файли.

    Послуги комп'ютерної мережі INTERNET[ред. | ред. код]

    INTERNET надає такі основні види послуг:

    1. e-mail — електронна пошта;
    2. групи новин;
    3. списки поштової розсилки;
    4. доступ до файлів віддалених комп'ютерів;
    5. сеанси зв'язку з іншими комп'ютерами, під'єднаними до INTERNET;
    6. пошук інформації в базі даних в оперативному режимі;
    7. спілкування з іншими користувачами шляхом використання сервісу інтернет чату;
    8. доступ до інформаційної системи World Wide Web (WWW).

    З додаткових послуг можна виділити наступні:

    • широка передача MultiMedia;
    • RadioInternet;
    • розмовний конференційний зв'язок;
    • безпечні угоди;
    • відеоконференційний зв'язок;
    • безпровідне з'єднання.

    Формування назв телеконференцій[ред. | ред. код]

    Імена телеконференцій мають ієрархічну структуру. Вищий рівень цієї структури називають ієрархіями телеконференцій. Ієрархії бувають територіальними — тоді їхні назви збігаються з позначеннями країн або домінуючих в цих країнах систем (наприклад, de, ukr, relcom). Також існують міжнародні ієрархії, найвідомішими з яких є:

    • comp — обговорення питань, пов'язаних з комп'ютерами і програмуванням;
    • news — обговорення програми обміну новинами, питання розвитку системи телеконференцій;
    • rec — відпочинок, хобі, захоплення;
    • sci — дискусії і обмін досвідом з різних наукових дисциплін;
    • soc — питання суспільного життя;
    • talk — обговорення дискусійних питань за інтересами;
    • misc — теми, що не входять в жоден з класів, або які одночасно охоплюють кілька класів;
    • biz — бізнес і альтернативна ієрархія.

    Назви телеконференцій складаються з назви ієрархії і теми, зв'язаних крапкою (наприклад, телеконференція news.answers відноситься до ієрархії news і присвячена відповідям на питання, що найчастіше ставляться). Ця конференція має двокореневу назву. При необхідності можуть формуватися трьох-, чотирьох- і п'ятирівневі назви. Традиційно в телеконференції Usenet заборонялося розміщати будь-яку комерційну інформацію, проте ця традиція була порушена. Внаслідок цього сьогодні певне місце в системі телеконференцій займає відверта реклама. В комерційних групах новин розміщаються рекламні оголошення про купівлю, обмін чи продаж товарів і послуг.

    Субкультура мережі Інтернет[ред. | ред. код]

    Сучасний Інтернет має також дуже багато соціальних та культурних граней[9]. Він є універсальним середовищем для спілкування, розваг та навчання. Так, за результатами дослідження Оксфордського університету підлітки, які мали доступ до Інтернету, отримували вищі оцінки за тих, хто не мав доступу до інтернету[10].

    За допомогою Інтернету стало можливо робити покупки та оплачувати послуги. Для багатьох людей Інтернет — це спосіб заробітку. А в цілому Інтернет — це віддзеркалення сучасного суспільства та світосприйняття.

    Одним з проявів субкультури Інтернету є День безпечного інтернету, що відзначається щорічно з 2004 року другого вівторка лютого.

    Інтернет-спільноти[ред. | ред. код]

    Інтернет пропонує широкі можливості для спілкування; в ньому легко знайти людей зі спільними інтересами, хобі та світоглядом. Окрім того, в мережі психологічно значно простіше спілкуватись, аніж при особистій зустрічі. Ці причини обумовлюють створення та активний розвиток інтернет-спільнот — груп людей зі спільними інтересами, котрі спілкуються переважно через Інтернет. Такі товариства поступово грають все важливішу роль у житті всього сучасного суспільства.

    Інтернет-залежність[ред. | ред. код]

    Із зростанням популярності Інтернету стали проявлятись і негативні сторони його застосування. Зокрема, дехто настільки захоплюється віртуальним простором, що проводить за комп'ютером до 18 годин на добу. Таку залежність багато хто порівнює з тютюнокурінням чи наркоманією. Визначення інтернет-залежності звучить так: «Це наполегливе бажання вийти в Інтернет, перебуваючи off-line, і нездатність вийти з Інтернету, перебуваючи on-line». Згідно з даними різноманітних досліджень, сьогодні інтернет-залежними є близько 10% користувачів у всьому світі. Фахівці вже розробили методики позбавлення від цієї залежності.

    Інтернет-знайомства[ред. | ред. код]

    Знайомства в Інтернеті зазвичай пов'язують із розвагами або пошуком чоловіка за кордоном. Обидва напрямки нерідко стають своєрідною залежністю. Дуже рідко можна знайти службу знайомств, що здійснює виключно серйозні знайомства для шлюбу, зокрема, знайомства для християн чи, взагалі, людей з традиційними поглядами на шлюб.

    Групи новин[ред. | ред. код]

    Групи новин — це загальнодоступні дискусійні форуми, як наприклад клуби за інтересами. Повідомлення формуються у формі каталогів. Фізично інформація, що міститься в окремих групах новин, зберігається на серверах провайдерів, університетів, корпорацій тощо. Як правило, життєвий цикл повідомлень обмежений, і вони знищуються через деякий час, — в іншому випадку сервери були би загромаджені ними протягом декількох місяців.

    Користувачі INTERNET постійно відправляють в групи новин найрізноманітніші повідомлення. Приблизно протягом доби ці повідомлення через USENET надходять практично на всі вузли INTERNET для остаточного ознайомлення в групу новин. Група новин INTERNET — це всесвітня розподілена дошка оголошень bulletin board systems.

    Типова робота з групою новин полягає в наступному: спочатку користувач бачить перше повідомлення, потім відповідає на нього, потім відповідає на запитання і т. д. Таким чином можна прочитати весь діалог або тільки ті його частини, що вас цікавлять. Для контактування з групами новин були розроблені спеціальні програмні засоби, які призначені для роботи з повідомленнями, оскільки самі по собі тогочасні браузери не мали засобів доступу до повідомлень.

    Найпоширенішою дошкою оголошень став USENET. USENET — це всесвітня розподілена дошка оголошень (bulletin board system BBS). Користувачі INTERNET по всьому світу постійно відправляють в групи новин найрізноманітніші повідомлення і протягом доби ці повідомлення через USENET надходять практично на всі вузли INTERNET для загального ознайомлення. Зараз в мережі Usenet функціонує понад 15 тисяч груп новин, які відображають практично всі сторони сучасного життя. В телеконференціях можна зустріти документацію з найсучаснішого програмного забезпечення, статті відомих вчених, і нарешті все що завгодно. Телеконференціями (групами новин) в свій час називалися файлові ділянки на серверах, до яких мали доступ до читання і запису всі охочі обмінюватися інформацією з певних тем.

    Крім того, проводиться розповсюдження інформації за допомогою «закритих» телеконференцій типу Clarinet. Всі телеконференції можуть бути модеровані (керовані) або немодеровані. Модеровані телеконференції можуть наповнюватися інформацією тільки визначеними особами — модераторами. Інші користувачі мережі можуть тільки читати цю інформацію. Модератори (конкретні особи) несуть відповідальність за зміст телеконференцій. Немодеровані телеконференції доступні для розміщення інформації будь-якими користувачами мережі. Модеровані телеконференції стали засобом висловлення думки модераторів, тобто керованим засобом масової інформації — електронними газетами. Прикладом однієї з найсерйозніших електронних газет, доступних в мережі INTERNET є ієрархія телеконференцій Clarinet, яка містить понад сотні груп новин, присвячених політичній, економічній, правовій, спортивній та іншим тематикам. Наповненням телеконференцій займається декілька інформаційних агентств, серед яких, наприклад, Reuters, API, UPI, NewsBytes.

    Користувачі, які не можуть знайти групу новин за своїми інтересами, доклавши деяких зусиль, можуть створити свою власну групу новин.

    Тролінг[ред. | ред. код]

    Тролінг — це психологічний та соціальний феномен, що зародився в Інтернеті протягом 1990-х років. Інтернет-тролями, або просто тролями у Всесвітній мережі називають людей, котрі спеціально публікують провокаційні статті чи повідомлення (на форумах, в групах новин Usenet, у вікі-проектах), завдання яких — викликати конфлікти між учасниками, флейм, образи тощо. Такі статті чи повідомлення також іноді називають тролями, а процес їх написання — тролінгом. Сьогодні будь-який популярний ресурс (форум, група новин, вікі-проект) стикається з цим явищем.

    Кіберпанк[ред. | ред. код]

    Інтернет, кіберпростір і віртуальна реальність знайшли свій відбиток і в сучасному мистецтві. Ще в середині 1980-х років сформувався особливий жанр наукової фантастики, що фокусується на комп'ютерах, високих технологіях і проблемах, що виникають у суспільстві у зв'язку із застосуванням плодів технічного прогресу. Сюжетом творів цього жанру часто стає боротьба гакерів із могутніми корпораціями. Жанр набув широкої популярності в літературі, кінематографі, графічних творах (особливо аніме) та в комп'ютерних забавах. Сам термін «кіберпанк» придумав письменник Брюс Бетке[en], який 1983 року опублікував однойменне оповідання.

    Цензура в мережі Інтернет[ред. | ред. код]

    Рівень цензури в інтернеті за країнами[11][12][13]

       Тотальна цензура

       Істотна цензура

       Вибіркова цензура

       Зміна ситуації

       Низький рівень чи взагалі відсутня цензура

       Немає даних

    У деяких країнах є серйозні обмеження на функціювання мережі: на державному рівні блокується доступ до деяких веб-сайтів.

    Китай[ред. | ред. код]

    У Китаї діє так звана «Велика китайська інформаційна стіна», яка блокує ІР-адреси веб-сайтів «сумнівного змісту». При цьому обов'язки блокувати такі веб-сайти китайський уряд переклав на місцевих провайдерів. У громадських інтернет-кафе, де переважно користується інтернетом китайський робочий клас, люди повинні здати посвідчення особи перед тим, як сісти за комп'ютер.

    Показовим є блокування сайту «Google», скасоване лише у січні 2006 року. Однак, згідно з домовленостями з китайським урядом, результати пошуків для китайських користувачів будуть «дещо обмежені». Заборонена у Китаї і Вікіпедія. Що цікаво, китайський уряд зробив це під приводом «боротьби з пропагандою насильства».

    У липні 2011 року китайським урядом було видано нові постанови, які вимагають від кафе, пабів, книгарень та готелів Пекіну встановити програмне забезпечення — для відстеження дій відвідувачів, які вирішили скористатися WiFi-інтернетом. У разі невиконання цих вимог обумовлено штраф у $2300 або позбавлення ліцензії на ведення бізнесу. Вартість самого програмного забезпечення становить близько $3100. Подібна стратегія, а також ціна програмного пакету, змусила власників багатьох пекінських закладів відмовитися від надання своїм відвідувачам послуги безкоштовного WiFi[14].

    Як відомо, Китай — світовий лідер із цензурування всесвітньої мережі. Крім закриття більше, ніж мільйона порнографічних сайтів, під повною або частковою забороною опинилося декілька надзвичайно популярних ресурсів — зокрема соціальна мережа Facebook, сервіс мікроблогів Twitter та відеохостинг YouTube[15].

    Північна Корея[ред. | ред. код]

    Незважаючи на наявність каналу зв'язку з Інтернетом, Північна Корея не має на своїй території доступних серверів тенет; декілька веб-сайтів, що належать північнокорейському урядові, фізично перебувають за межами країни ([1], [2]). Тим не менш, з 2004 року в КНДР працює електронна пошта, доступна обмеженому колу осіб. Водночас на території країни діє не зв'язана з Інтернетом власна комп'ютерна мережа «Кванмйон» ([3]).

    Іран[ред. | ред. код]

    Починаючи з 3 грудня 2006 року для користувачів Ірану було закрито доступ до низки сайтів, серед яких Вікіпедія, YouTube, IMDb. Вважається, що це пов'язано з розгорнутою в країні кампанією боротьби зі «згубним впливом західної культури». У вересні 2012 Іран вийшов з Всесвітнього павутиння, замінивши його інтранетом[джерело?].

    Український сегмент Інтернету[ред. | ред. код]

    Історія українського сегменту Інтернет починається 19 грудня 1990 року, коли Юрій Янковський (Yuri Yankovski) з Міжгалузевого Наукового Центру Технології Програмування «Технософт» (м. Київ, керівник Ігор Вельбицький) під'єднався до світової мережі Інтернет. На відміну від США, де Інтернет (NSFNET) фінансувався державою аж до 1995 року, проект Інтернет в Україні та і в СРСР почався і розгортався без будь-якої державної підтримки. Роботи по доінтернетній мережі ОГАС академіка Глушкова спочатку активно блокувалися, а на початку буремних 1990-х і повністю були закриті. Тому Інтернет і в Україні, і в Росії з'явився тільки завдяки цікавості інженерів та бажанню зламати інформаційні бар'єри. Влітку 1990 року інженер Демос/KIEA Дмитро Володін познайомився з комп'ютерним адміністратором університету Хельсінки та, повернувшись до Москви, під'єднав Демос до Інтернет. Вже після першої платіжки за міжнародний зв'язок Москва-Хельсінки стало зрозуміло, що або вікно в Інтернет треба закрити, або треба знайти ресурси для інтернет-мережі. Так з'явилась ідея інтернет-мережі Релком[ru], яка фактично дозволила всім учасникам інтернет-спільноти розподілити витрати на утримування Інтернет. «Технософт» (ts.kiev.ua) хоч і був зареєстрований в домені «UA», але на той час формально не існувало ані домену «UA», ані домену «RU». Тому Дмитро Володін (dvv) зробив відмітку про те що електронну пошту до першого інтернет-вузла України слід надсилати через ussr.eu.net:

    • It shouldn't belong here, but…
    • The .ua domain is not officially registered yet. Route these addresses via ussr.eu.net
    • N ts.kiev.ua
    • S 286 box; MS DOS
    • O TechnoSoft
    • C Yuri Yankovski
    • E [email protected]
    • T +7 044 266 0089
    • P 44 prospekt akad. Glushkova, SU-252207 Kiev, Ukraine, USSR
    • L
    • W [email protected] 901219, [email protected] 901219

    За практичної недоступності автоматичного телефонного зв'язку в країні, коли надіслати звичайний факс займало майже чотири години, можливість не тільки передати електронну пошту у світову мережу всього за 30 хвилин, а й брати участь у відкритих світових форумах USENET, стала справжнім інформаційним проривом. Вже навесні 1991 року ts.kiev.ua формально набув статусу Інтернет-сервіс-провайдера (ISP), забезпечивши транзит Інтернету абоненту України, а до кінця 1991 року інтернет-вузол Технософт вже обслуговував користувачів Інтернету не тільки Києва, а й багатьох інших міст України.

    Історія домену (так би мовити, «виключно українського», УАнет) інтернету починається восени 1991 року, коли українські фахівці розпочали переговори з IANA про виділення для України власного домену, осібно від загального для всього колишнього Радянського Союзу .su. 1 грудня 1992 року представник IANA Джонатан Постел делегує домен першого рівня коду країни .ua провідним українським Інтернет-фахівцям, обраним Інтернет-спільнотою — Олегові Волощуку й Ігорю Свиридову. Обов'язки адміністраторів виконувались на громадських засадах.

    Дволітерний код країни UA встановлено міжнародним стандартом ISO 3166 для ідентифікації географічної території, і не є засобом ідентифікації держави Україна та/або української нації.

    У січні 1993 року у м. Славське проведено конференцію українських інтернет-фахівців, на якій було делеговано 27 регіональних доменів — для кожної з областей України та окремо для міст Київ і Севастополь.

    1995 року адміністратором .UA ccTLD делеговані цільові публічні домени COM.UA, GOV.UA, NET.UA. Домен GOV.UA призначений для обслуговування державних установ і організацій України, що здійснюють свою діяльність відповідно до чинного законодавства України. Домен COM.UA делегований в інтересах заздалегідь не визначеної спільноти користувачів. Тому публічний домен COM.UA є одночасно доменом загального призначення (англ. generic domain). Домени третього рівня в домені NET.UA делегуються юридичним особам, які зареєстровані на території України і декларують надання мережевих послуг на території України як провідний вид діяльності. Делеговані короткі (дволітерні) географічні домени-синоніми (km.ua = khmelnytsky.ua і ін.).

    21 лютого 2001 року неформальне товариство UA NCG ухвалює створити ТОВ «Хостмайстер» — юридичну особу, основною метою якої є практичне втілення принципів діяльності адміністратора .UA ccTLD. Діючі адміністратори .UA ccTLD — Дмитро Кохманюк та Ігор Свиридов разом з іншими адміністраторами публічних доменів *.UA, входять до складу засновників товариства. Директором товариства призначений Борис Мостовий.

    1 грудня 2002 року виповнилося 10 років з часу офіційного делегування Україні домену .UA. За 10 років у 51 публічному домені зареєстровано понад 100 тисяч доменних імен, а в домені .UA — понад 500 приватних доменних імен.

    У березні 2009 року українська аудиторія користувачів Інтернету (користувачі, які зробили більше, ніж один перегляд сторінки за березень 2009 року, і користувачі, які переглядали сторінки в березні і у попередньому місяці) становила 11,96 млн осіб, що на 9,4 % більше, ніж у лютому 2009 року.

    У регіональному розподілі користувачів зі значним відривом лідирує Київ, на який припало 60,14 % усіх користувачів Інтернету в Україні. Далі йдуть Одеса (5,14 %), Харків (5,39 %), Дніпро (4,92 %), Донецьк (4,82 %), Львів (2,83 %), Крим (2,80 %), Запоріжжя (1,80 %). Сумарна частка цих регіонів становила 24,9 %. На решту регіонів України припало 13

    uk.wikipedia.org

    ИНТЕРНЕТ - это... Что такое ИНТЕРНЕТ?

    (от англ. Internet: inter — между и net — сеть) — всемирная система компьютеров, локальных сетей, серверов, добровольно объединенных между собой в одну распределенную по планете сеть, служащую для обмена информацией.

    Прототип интернета был создан в 1960-е гг. учеными США как средство связи между американскими противоракетными радиолокационными станциями. В прототип был заложен принцип устойчивости интернета к нарушениям связи между узлами: каждый узел был соединен с несколькими другими, и выход из строя одного узла, например, в результате ядерного удара, не приводил к потере связи между остальными. Данный принцип работает и в настоящее время, когда маршрут передачи информации в интернете формируется автоматически, принимая во внимание работу и загруженность различных сегментов сети.

    В 1959 г., в ответ на запуск Советским Союзом искусственного спутника Земли, в США было создано Военное агентство передовых исследовательских проектов (DARPA) Министерства обороны США. В 1969 г. по заказу DARPA (к тому времени переименованного в ARPA) компанией Bolt, Beranek&Newman (BBN) была разработана сеть ARPANET, которая объединила ряд университетов, военных организаций и их подрядчиков.

    Первый сервер ARPANET был установлен 1 сентября 1969 г. в Калифорнийском университете (Лос-Анджелес). Компьютер Honeywell-516 имел 12 КБ оперативной памяти. Первоначально система предоставляла пользователям возможность лишь запустить ту или иную программу на удаленном компьютере, но уже вскоре появились технологии передачи файлов и обмена электронными письмами. ARPANET создавалась с целью помочь исследователям в обмене информацией, а также для отработки методов поддержания связи в случае ядерного нападения.

    В 1983 г. Агентство связи Министерства обороны США приняло решение об использовании на всех узловых машинах ARPANET протоколов TCP/IP, что позволило добавлять к сети шлюзы и подсоединять к ней новые сети и впоследствии сделало возможным развитие интернета как глобальной сети. Однако уже через год у ARPANET появился серьезный соперник — обширная межуниверситетская сеть NSFNet, созданная Национальным научным фондом США (NSF) и имевшая гораздо большую пропускную способность. Всего за год к этой сети подключились около 10 тыс. компьютеров.

    В 1990 г. сеть ARPANET, проиграв в конкурентной борьбе NSFNet, прекратила свое существование. В марте 1989 г. британский физик-ядерщик Тим Бернерс-Ли предложил руководству Европейского совета по ядерным исследованиям (CERN) концепцию системы World Wide Web (WWW), которая объединила бы все информационные ресурсы CERN на основе интуитивно понятной концепции гиперссылок и переходов без единой центральной базы данных. В течение двух последующих лет Т. Бернерс-Ли разработал также протокол HTTP, язык HTML и технологию URL (универсальный локатор ресурса). В 1991 г. Всемирная паутина стала общедоступна в интернете, а уже в 1995 г. гипертекстовый протокол HTTP обогнал по трафику протокол пересылки файлов FTP. С тех пор термином «интернет» в обиходе все чаще называли не физическую сеть соединенных между собой компьютеров, а базирующуюся на ней Всемирную паутину и доступную в ней информацию — «документарную вселенную», фрагменты которой связаны между собой перекрестными ссылками.

    Как и многие изобретения в области хай-тек, интернет прошел путь развития от секретной технологии, используемой военными, до доступного всем обыденного явления. В разные периоды основными пользователями интернета были военные, ученые, студенты, программисты, крупные коммерческие организации, обычные люди, не связанные с компьютерами профессионально.

    В Россию интернет пришел в 1990 г. В этом году сотрудники Института атомной энергии им. Курчатова организовали сеть Relcom, к которой уже к концу года были подключены около 30 организаций. Первоначально сеть использовалась исключительно для обмена электронной почтой. В феврале 1991 г. Relcom осуществила между Москвой и Барнаулом первое в СССР модемное соединение с использованием базового протокола TCP/IP, с помощью которого можно пользоваться не только электронной почтой, но и другими сервисами интернета. В дни путча (19–21 августа 1991 г.) по электронной почте из России рассылались сообщения независимых информагентств и свидетельства очевидцев. По словам одного из пионеров интернета в России А. Солдатова, именно в те дни, когда были отрезаны все другие линии связи, россияне смогли по-настоящему оценить преимущества интернета.

    19 сентября 1990 г. в базе данных международного сетевого информационного центра InterNIC зарегистрирован домен первого уровня .SU.

    Именно эта дата официально считается днем рождения интернета в России. В том же 1990 г. при финансовой поддержке американской Ассоциации за прогрессивные коммуникации была основана компания «Гласнет» (Glasnost Network), которая обеспечивала электронной почтой, а впоследствии и доступом к WWW негосударственные организации, правозащитников, учителей и экологов. Цели преследовались, прежде всего, политические: подразумевалось, что для создания открытого общества необходим открытый обмен информацией.

    В 1993 г. начались программы фондов Дж. Сороса (1993–2001), целью которых также была «организация гражданского общества» и пропаганда глобализма в нашей стране. С 4 декабря 1993 г. на основании соглашения «О порядке администрирования зоны .RU» координацией российского сегмента интернета занялся Российский институт развития общественных сетей (РОСНИИРОС), и по сей день сохраняющий прибыльную монополию на регистрацию доменов в зонах .SU и .RU.

    Первый домен в зоне .RU был зарегистрирован 17 марта 1994 г.

    Конец XX в. был отмечен стремительным ростом популярности интернета: число как веб-серверов, так и абонентов интернета удваивалось каждые 6 месяцев. Если в 1996 г. в России насчитывалось всего 384 тыс. постоянных пользователей интернета, то в середине 1998 г. уже 1,2 млн. В 2008 г. их число достигло 40 млн. Всего же в мире интернет «обжило» более 1 млрд человек.

    Основным элементом интернета в настоящее время является вебсайт — набор связанных между собой ссылками страниц, расположенных на одном компьютере-сервере и имеющих общий адрес. Веб-сайт может принадлежать как компании и организации, так и частному лицу. Процедура создания и регистрации сайта настолько проста, что в сутки в интернете появляется несколько тысяч новых сайтов и миллионы страниц, содержащих текст, картинки, видео- и аудиофайлы.

    Не существует ни одной организации, управляющей интернетом. Интернет не принадлежит какому-либо государству, компании или частному лицу, хотя у локальных сетей и телекоммуникационного оборудования, составляющего физическую базу интернета, владельцы, безусловно, есть. Так, в России значительная часть интернет-каналов принадлежит компании «Ростелеком».

    В интернете нет цензуры (кроме таких стран как Китай, Северная Корея, Ливия и т. п., которые ограничивают доступ к некоторым сайтам и сегментам сети для своих граждан).

    Интернет постоянно развивается. Появляются и становятся доступными все новые и новые услуги, предоставляемые с помощью интернета, варианты его использования.

    Различают следующие основные ресурсы интернета:

    1. Информационные. Интернет в настоящее время содержит огромный объем информации, большая часть которой находится в свободном доступе. В интернете можно найти буквально все — от кулинарного рецепта до технологии изготовления ядерной бомбы. Однако достоверность этой информации негарантированна из-за некомпетентности источников информации, случайного, а зачастую и намеренного ее искажения.

    2. Коммерческие. Большинство крупных и множество небольших компаний-производителей имеют «представительство» в интернете, используемое как канал распространения рекламной и проч. информации среди потребителей. Многие из них имеют т. н. интернет- или вебмагазины. После сокрушительного обвала сетевых проектов 2000–02 гг. электронная коммерция вновь считается одним из самых перспективных видов бизнеса. Крупнейшие банки мира — Deutsche Bank и Bank of New York — проводят через интернет до 80% всех платежей. За первые 6 лет существования электронной коммерции (1995–2001) количество покупателей на виртуальном рынке возрос ло в миллионы раз — факт, не имеющий прецедентов в экономической истории! Сегодня с помощью интернета можно купить практически все — от пиццы до завода.

    3. Коммуникационные. Интернет предоставляет каналы связи, используемые как частными лицами, так и организациями. Наиболее известные из них — электронная почта, чат, форумы, интернет-телефония. По статистике в США по электронной почте передается более половины всей деловой переписки между компаниями. А общий объем электронной почты во всем мире — сотни миллионов писем в сутки. Набирает популярность интернеттелефония. Например, компания Skype предоставляет возможность осуществлять очень дешевые или бесплатные звонки по всему миру, не пользуясь обычными телефонами — все звонки передаются по сетям интернет.

    4. Развлекательные. В интернете можно найти множество развлечений — сайты, содержащие анекдоты, эротические фотографии, информацию по различным хобби, библиотеки книг, музыки, фильмов и т. д. С помощью интернета организуются сеансы многопользовательских игр, когда в одной игре участвуют жители разных стран и континентов. Существуют сайты, дающие возможность жить в выдуманных, виртуальных мирах, управляя своим героем — «аватарой» (см. Эскапизм). Развлекательное направление использования интернета — одно из самых развитых и в плане количества ресурсов, и в плане извлекаемых прибылей.

    5. Сервисные. Данные ресурсы предоставляют услуги, помогающие пользоваться интернетом. Самые распространенные и посещаемые — поисковые сайты, например, Google. Существуют сайты-каталоги страниц интернета, сайты компаний, предоставляющих услуги хостинга — размещения веб-сайтов в интернете.

    Все процессинговые компании — владельцы платежных карточных систем (Visa, Master Card и др.) предоставляют услуги on-line платежей. В интернете существуют и независимые платежные системы, такие как Webmoney.

    Цели создания веб-сайтов различны, однако могут быть сведены к следующим группам: коммерческие — веб-магазины, предоставление платной информации и услуг, реклама, включая скрытую; политические — доведение информации нужным группам населения, организация акций и кампаний, реклама; личные — в основном, жажда известности или желание расширить круг своих знакомств.

    С конца 1990-х гг. интернет активно используется для обнародования тех или иных сведений, оповещения о событиях, публикации аналитических материалов и комментариев, связей с общественностью, т. е. является физической основой для существования сетевых СМИ самого широкого спектра.

    В 1999–2000 гг. в России разгорелась серьезная дискуссия о том, следует ли относить к СМИ все веб-сайты, существующие в русском секторе сети. Поводом к дискуссии стала публикация в ряде сетевых ресурсов агитационных материалов и данных exit polls на парламентских выборах 19 декабря 1999 г., в связи с чем председатель Центризбиркома А. Вешняков заявил, что следует рассматривать как СМИ всю глобальную компьютерную сеть, распространяя на нее все ограничения, которые законодательно налагаются на СМИ в связи с освещением выборов. Позднее, 23 марта 2000 г., ЦИК все же официально признал существование «сайтов, размещенных в глобальной компьютерной сети интернет, которые не являются средствами массовой информации в смысле Закона Российской Федерации “О средствах массовой информации”».

    Другая попытка отнести к СМИ практически все ресурсы Рунета — уже с точки зрения необходимости их государственного лицензирования и установления регистрационного сбора — исходила от Министерства Российской Федерации по делам печати, телерадиовещания и средств массовых коммуникаций. Впрочем, никаких юридических последствий не повлекла за собой и она.

    Четкого правового статуса у сетевых СМИ не имеется и по сию пору. Любопытным явлением в развитии интернета стал т. н. Web 2.0 (термин предложен в 2005 г. известным издателем Тимом О’Рейли). Успешнейшие проекты этого формата, появившиеся на фоне кризиса сугубо коммерческих интернет-проектов — Wikipedia, YouTube, Flickr, LiveJournal и др. — наиболее яркие примеры нового поколения интернет-сервисов, базирующихся на принципах открытости, доступности, кооперации, интерактивности. Именно использование «коллективного разума», по мнению О’Рейли, является ключевой характеристикой Web 2.0, превращающей всемирную сеть «в некое подобие глобального мозга».

    Web 2.0 открыл новую парадигму ведения бизнеса в интернете, когда веб-сайты предоставляют свои услуги или информацию бесплатно, получая прибыль за счет рекламы или, как в случае с Google, сами становятся крупнейшими рекламными агентами. По оценкам, рекламный рынок интернета измеряется десятками млрд долларов США. В ближайшее время ожидается, что объем рекламных бюджетов интернета и печатных изданий сравняется.

    Интернет является продуктом и одновременно одним из инструментов глобализации. Ускоряя процесс стандартизации культурных ценностей, интернет, с одной стороны, нивелирует многие самобытные культуры, с другой же способствует формированию «племен», объединенных каким-либо узким интересом (см. Трайбализм). Вместе с тем, интернет безусловно важнейший на сегодня фактор приобщения к мировой культуре, обмена информацией, ускорения различных транзакций.

    Обеспечение свободным доступом в сеть интернет более половины школ России является частью национального проекта в области образования.

    Большая актуальная политическая энциклопедия. — М.: Эксмо. А. В. Беляков, О. А. Матвейчев. 2009.

    greater_political.academic.ru

    Как устроена сеть Интернет

    Интернет - структура, состоящая из тысяч разнообразных компьютерных сетей (домашних, корпоративных, научных и др.) и являющаяся основой глобальной информационной среды. Чтобы успешно пользоваться всеми ее преимуществами, необходимо понимать основные принципы ее функционирования. Резолюцией ООН, принятой в июне 2011 года, доступ к Интернету признано базовым правом человека. И это не удивительно, поскольку среди нас уже немало таких, которым Интернет нужен почти как воздух. Предшественник Интернета (сеть ARPANet) начал создаваться в США в 50-х годах прошлого века и изначально предназначался для обеспечения надежной связи на случай войны, а первая передача данных между двумя компьютерами этой сети на расстояние в 640 км была произведена только в 1969 году. Несколькими годами позже к ARPANet были подсоединены компьютеры в Норвегии и Великобритании. Таким образом, сеть стала Интернетом (международной сетью). Вдаваться в подробности развития Интернета особого смысла не вижу. Скажу лишь, что сегодня более 25% населения нашей планеты регулярно пользуется преимуществами глобальной сети, а с 2010 года прямой доступ к Интернету получил даже экипаж международной космической станции. Что такое Интернет В то же время, о том, что такое Интернет, некоторые пользователи по-прежнему имеют весьма отдаленное представление. В повседневном общении слово Интернет чаще обозначает единое информационное пространство. Хотя на самом деле это физически существующая структура, состоящая из тысяч разнообразных компьютерных сетей (домашних, корпоративных, научных и др.), в которой это информационное пространство содержится. Сложить некоторое представление об Интернете, возможно, поможет изображение (щелкните по нему мышкой для увеличения), отображающее только небольшую часть взаимосвязанных компьютеров во всемирной сети. Пусть и схематично, но достаточно наглядно на нем изображена структура Интернета. Объединение компьютерных сетей в единую всемирную структуру стало возможным благодаря протоколу IP, реализующему адресную систему, в которой каждому компьютеру присваивается индивидуальный адрес (IP-адрес, состоящий из 4 групп цифр, разделенных точками, см. рисунок 2). Каждая из сетей, входящая в Интернет, подсоединена к единой структуре через маршрутизатор – специальное аппаратное или программное устройство, производящее фильтрацию, сортировку и перенаправление пакетов данных компьютерам получателей, исходя из их IP-адресов. Такая система позволяет практически безошибочно передавать информацию из одного компьютера на другой в пределах целого Интернета. Что такое ИнтернетПонять, что такое Интернет, возможно, поможет следующий пример. Работу Всемирной паутины часто сравнивают с телефонной сетью, где компьютеры пользователей являются своего рода телефонными аппаратами с индивидуальными номерами, а сайты Интернета - телефонными автоответчиками. Все, кто дозвонился на такой автоответчик (сайт), могут прослушать одну и ту же записанную на нем информацию. Чтобы зайти с компьютера на конкретный сайт и просмотреть его содержание, нужна специальная программа, называемая браузером (Internet Explorer, Firefox, Opera и др.). Страницы каждого сайта размещены на сервере. Сервер – это тоже компьютер, но немного мощнее домашнего и имеющий специальное программное обеспечение, а также некоторые аппаратные особенности. Программным путем ресурсы серверов в большинстве случаев разделяются таким образом, чтобы создать на каждом из них оптимальное количество виртуальных ячеек для размещения сайтов (а иначе говоря, их хостинга). Серверы размещаются на стойках в специальных помещениях (датацентрах), в которых поддерживаются необходимые климатические условия, работает специальный персонал и т.д. Размещение собственного сервера в датацентре сегодня доступно практически всем желающим. Будучи владельцем нескольких серверов, можно создать достаточное количество виртуальных ячеек для размещения сайтов и сдавать их в оренду. Именно на этом и базируется бизнес всех хостинговых фирм, коих в Интернете сегодня очень много (достаточно поискать в Гугле или Яндексе по слову «хостинг»).Каждый сервера имеет определенный IP-адрес в Интернете, и всем, кто зашел на этот IP-адрес, транслируется содержимое страниц сайта, расположенного на нем. Тут вы можете возразить, и сказать, что внешне адреса сайтов совсем не похожи на обычные IP-адреса компьютеров (4 группы цифр, разделенные точками). Дело в том, что для удобства сайтам присваиваются доменные имена, состоящее из цифробуквенных символов (например, www.chaynikam.info), которые заменяют реальные IP-адреса. Когда кто-то вводит доменное имя в адресную строку своего браузера, он попадает сначала на специальный сервер, который уже и перенаправляет пользователя на IP-адрес сайта, соответствующий этому доменному имени. В примере про телефоны это аналог телефонной АТС. При этом, на тот же сайт можно попасть минуя эту АТС, введя в адресную строку вместо доменного имени сайта его IP-адрес. Не верите – убедитесь сами: переход по адресам www.mail.ru и http://94.100.191.202 приносит один и тот же результат – открытие главной страницы сайта Mail.ru (с другими сайтами ситуация такая же). Что такое Интернет Система доменных имен на английском звучит как DNS (Domain Name System). Поэтому указанные выше сервера, исполняющие функции АТС, называют DNS-серверами. Эти сервера, коих в Интернете достаточно много, взаимодействуют между собой, составляя единую иерархическую структуру.Система доменных имен Интернета также строго иерархична. Имя любого сайта принадлежит к определенной доменной зоне (домену 1 уровня), например, ru, ua, info, com, org и др. Владельцы сайтов не могут изменить или создать их. В каждой доменной зоне существуют тысячи доменных имен 2 уровня, состоящих из названия, выбранного его владельцем из возможных не занятых другими вариантов, а также домена 1 уровня, к которому оно принадлежит (например, chaynikam.info). Чаще всего сайты имеют доменные имена 2 уровня. За регистрацию таких имен с их владельцев взимается определенная плата (размеры зависят от доменной зоны, в среднем 5-50 дол США за 1 год). Бывают также доменные имена 3 уровня, состоящие из еще одного названия, присоединенного к домену 2 уровня (например, tva.jino.ru). Домены третьего уровня, как правило, бесплатны и создаются хостинговыми компаниями для своих клиентов в рамках собственного доменного имени 2 уровня. В нашем примере хостинговая компания jino.ru предоставила для сайта своих клиентов бесплатный домен 3 уровня tva.jino.ru.Сайт – совокупность взаимосвязанных страниц, содержащих текстовую и графическую информацию. Страницы эти создаются с использованием специальных языков, простейшим и основным из которых является HTML (язык гипертекстовой разметки документов). Овладеть им и создать собственный сайт может любой. Существует много инструкций для начинающих. Самая доходчивая и последовательная из тех, которые встречались автору, находится на сайте www.postroika.ru. Используя только HTML особых изысков в дизайне сайта добиться сложно. Понадобится знание еще как минимум каскадных таблиц стилей CSS и желательно некоторых более сложных языков. Но изучать их нужно только после овладения HTML. Разместить сайт в Интернете бесплатно также может любой, используя бесплатный хостинг (легко найти, используя Яндекс или Гугл) и доменное имя 3 уровня. Для этого нужно выгрузить созданный сайт с локального (своего) компьютера на сервер в свою ячейку. Более подробную информацию о создании сайта можно найти на странице www.chaynikam.info/sozdaysayt.html, а также здесь и здесь в разделе "Создание и продвижение сайтов". Совокупность всех сайтов Интернета - это воплощение сервиса World Wide Web (WWW) - системы взаимосвязей (гиперссылок и др.), которыми все сетевые ресурсы объединены в единое информационное пространство. Нажимая на ссылку, пользователь переходит на страницу другого сайта, оттуда – на следующую и т.д. WWW – это наиболее развитая часть всемирной паутины, ее интерфейс, через который чаще всего осуществляется доступ в глобальную информационную среду. Кроме www, в Интернете реализованы другие сервисы: электронная почта, передача данных по протоколу FTP, обмен текстовыми сообщениями в режиме реального времени (чат), потоковое мультимедиа и др. Но в большинстве случаев все эти сервисы тесно взаимосвязаны. Интернет возник не сразу, а создавался постепенно. Сегодня он продолжает совершенствоваться и развиваться, растет скорость передачи данных, разрабатываются новые сервисы и т.д. У Интернета нет границ (это всемирная сеть) и одного конкретного собственника. Его нельзя полностью выключить, поскольку физически он состоит из сетей, находящихся в разных странах. Контролируя провайдеров (субъектов, осуществляющих подключение этих локальных сетей к глобальной сети), можно обеспечить контроль над частью Интернета (запретить посещение отдельных сайтов и т.д.) или в определенной местности отключить его вообще. Но на такие радикальные меры большинство стран мира пока не решались.

    www.chaynikam.info

    ИНТЕРНЕТ - это... Что такое ИНТЕРНЕТ?

  • Интернет — глобальная информационная сеть, части которой логически взаимосвязаны друг с другом посредством единого адресного пространства, основанного на протоколе TCP/IP. Интернет состоит из множества взаимосвязанных компьютерных сетей и обеспечивает… …   Финансовый словарь

  • Интернет-2 — проект создания инфраструктуры нового Интернета, основанного на новом протоколе IPv6, обеспечивающего повышенную производительностью, надежность и скоростью передачи данных. По английски: Internet 2 Синонимы английские: Abilene См. также:… …   Финансовый словарь

  • интернет — и да и нет, царство безграничных возможностей, инет, сетка, сеть, паутина, всемирная паутина, всемирная сеть Словарь русских синонимов. интернет Всемирная паутина Словарь синонимов русского языка. Практический справочник. М.: Русский язык. З. Е.… …   Словарь синонимов

  • Интернет — всемирная глобальная компьютерная сеть, предоставляющая пользователям возможность доступа к многочисленным информационным и бизнес ресурсам и электронной почте. Доступ в Интернет обеспечивается компаниями провайдерами. Словарь бизнес терминов.… …   Словарь бизнес-терминов

  • ИНТЕРНЕТ — [англ. Internet Словарь иностранных слов русского языка

  • ИНТЕРНЕТ — (англ. Internet от лат. inter между и англ. net сеть паутина), международная (всемирная) компьютерная сеть электронной связи, объединяющая региональные, национальные, локальные и др. сети. Способствует значительному увеличению и улучшению обмена… …   Большой Энциклопедический словарь

  • ИНТЕРНЕТ — (сеть), всемирная коммуникационная система, состоящая из сотен небольших КОМПЬЮТЕРНЫХ СЕТЕЙ, связанных между собой телефонными системами. Это схема сетей, по которой с помощью коротких местных линий связи передаются сообщения и данные из одного… …   Научно-технический энциклопедический словарь

  • ИНТЕРНЕТ — (InterNet) (англ. взаимо сеть или сеть сетей) феномен культуры, конституировавшийся в последней трети 20 в. на технологической основе общемировой системы компьютерных сетей и в определенном смысле представляющий собой модельную объективацию… …   История Философии: Энциклопедия

  • ИНТЕРНЕТ — (от англ. Internet). Всемирная (глобальная) система компьютерных сетей, интегрированная сетевая система, состоящая из неоднородных коммуникативных сетей, объединенных между собой. И. объединяет множество серверов, на которых находится огромный… …   Новый словарь методических терминов и понятий (теория и практика обучения языкам)

  • Интернет — • Интернет это место не для слабонервных! …   Оригинальная словарная подборка афоризмов

  • dic.academic.ru

    Интернет вещей — а что это? / Habr

    Доброго времени суток, друзья!
    Собственно все чаще на просторах интернета появляется описание различных интернет устройств. Вот кто-то сделал свою интернет-розетку, вот ребята предлагают управлять холодильниками, кофеварками и пр., а вот вообще – «умные» парковки.
    Но, как выяснилось, не так много людей в действительности представляют, что же такое «Интернет Вещей».

    Данная статья должны быть полезна многим хотя бы «для общего развития».
    Так что кому интересно, добро пожаловать под кат.

    Вместо введения

    Как-то я услышал фразу «концепция интернет вещей». Из одной формулировки сразу стало понятно, что речь идет о вещах, которые имеют доступ в сеть. Тогда меня особо не интересовала эта область. Спустя некоторое время я услышал фразу: «Интернет Вещей …». Еще тогда подумал, что человек оговорился, т.к. фраза была какой-то нелепой. Но потом все чаще я стал слышать эту же фразу, при этом мой мозг отказывался ее воспринимать, пока я наконец не решил все-таки прочесть об этом поподробнее. Прочитав только оригинальное название — Internet of Things, я сразу понял, что слыша «Интернет Вещей», я пытался связать это с понятием «интернет-вещи», а никак не с «сетью вещей». Собственно вот из-за такой забавной ситуации я и стал интересоваться этим вопросом.
    Кстати, интересно, а мне одному эта фраза на первый взгляд показалось нелепой, или у всех было точно такое же ощущение (конечно если вы не услышали ранее англоязычную формулировку)?
    Немного интересных фактов из истории

    Посмотрим, что у нас интересного в истории было связано с интернетом вещей. Фактов конечно много: и само создание сети интернет, и создание первой страницы в сети и пр., все наверно и не перечислить, поэтому напишу наиболее интересные, как мне кажется, и наиболее приближенные непосредственно к Интернету вещей.
    • В 1926 Никола Тесла в интервью для журнала «Collier’s» сказал, что в будущем радио будет преобразовано в «большой мозг», все вещи станут частью единого целого, а инструменты, благодаря которым это станет возможным, будут легко помещаться в кармане.
    • В 1990 выпускник MIT, один из отцов протокола TCP/IP, Джон Ромки создал первую в Мире интернет-вещь. Он подключил к сети свой тостер.
    • Сам термин «Интернет вещей» (Internet of Things) был предложен Кевином Эштоном в 1999 году. В этом же году был создан Центр автоматической идентификации (Auto-ID Center), занимающийся радиочастотной идентификацией (RFID) и сенсорными технологиями, благодаря которому эта концепция и получила широкое распространение.
    • В 2008-2009 произошел переход от «Интернета людей» к «Интернету вещей», т.е. количество подключенных к сети предметов превысило количество людей.

    Что же такое Интернет вещей?

    Теперь будем разбираться в более формальных вопросах.
    Определений Интернета вещей очень много. Мы под Интернетом вещей будем понимать единую сеть, соединяющую окружающие нас объекты реального мира и виртуальные объекты.
    IOT — концепция пространства, в котором все из аналогового и цифрового миров может быть совмещено – это переопределит наши отношения с объектами, а также свойства и суть самих объектов. © Роб Ван Краненбург.

    По одному из определений, с точки зрения IoT, «вещь» – любой реальный или виртуальный объект, который существует и перемещается в пространстве и времени и может быть однозначно определен [интересно, кстати, как виртуальный объект перемещается в пространстве?:)].
    Т.е. Интернет вещей – это не просто множество различных приборов и датчиков, объединенных между собой проводными и беспроводными каналами связи и подключенных к сети Интернет, а это более тесная интеграция реального и виртуального миров, в котором общение производится между людьми и устройствами.

    Предполагается, что в будущем «вещи» станут активными участниками бизнеса, информационных и социальных процессов, где они смогут взаимодействовать и общаться между собой, обмениваясь информацией об окружающей среде, реагируя и влияя на процессы, происходящие в окружающем мире, без вмешательства человека.
    По мнению Роба Ван Краненбурга интернет вещей представляет из себя «четырех-слойный пирог».

    • 1 уровень связан с идентификацией каждого объекта.
    • 2 уровень предоставляет с сервисом по обслуживанию потребностей потребителя (можно рассматривать как сеть собственных «вещей», частный пример – «умный дом»).
    • 3 уровень связан с урбанизацией городской жизни. Т.е. это концепция «умного города», где вся информация, которая касается жителей этого города, стягивается в конкретный жилой квартал, в Ваш дом и соседние дома.
    • 4 уровень – сенсорная планета.

    Иными словами Интернет вещей можно рассматривать как сеть сетей, в которой небольшие малосвязанные сети образуют более крупные.

    Само собой для общения и взаимодействия приборов необходим единый язык. Компания Cisco провела тщательный технический анализ, показавший, что IP вполне может быть адаптирован к требованиям сетей нового типа. В таком случае «Интернет вещей» получит те же преимущества: совместимость, масштабируемость и, самое главное, единый общий язык, — которые в свое время превратили сложный массив частных и общедоступных сетей в единую глобальную коммуникационную систему, известную как Интернет.
    Сразу же отмечу, что в данном случае IP – это всего лишь средство связи, можно сказать, это «голосовые связки и уши» устройств. А вот речь непосредственно о едином языке общения здесь пока не заходит, но об этом я расскажу уже в другой статье, которую напишу позже.
    Технологии

    Данную концепцию связывают, как правило, с развитием двух технологий. Это радиочастотная идентификация (RFID) и беспроводные сенсорные сети (БСС).
    Вот что об этом говорит нам вики.
    Беспроводные сенсорные сети

    Беспроводная сенсорная сеть — это распределенная, самоорганизующаяся сеть множества датчиков (сенсоров) и исполнительных устройств, объединенных между собой посредством радиоканала. Причем область покрытия подобной сети может составлять от нескольких метров до нескольких километров за счет способности ретрансляции сообщений от одного элемента к другому.
    Применяется данная технология для решения многих практических задач связанных с мониторингом, управлением, логистикой и пр.
    RFID

    RFID (англ. Radio Frequency Identification, радиочастотная идентификация) — метод автоматической идентификации объектов, в котором посредством радиосигналов считываются или записываются данные, хранящиеся в так называемых транспондерах, или RFID-метках.
    Данная технология хорошо подходит для отслеживания движения некоторых объектов и получения небольшого объема информации от них. Так, например, если бы все продукты были оснащены RFID-метками, а холодильник RFID-ридером, то он легко мог бы отслеживать срок годности продуктов, а мы могли бы, например, уходя с работы удаленно заглянуть в холодильник и определить, что надо закупить еще.
    Проблемы и недостатки

    Самой главной проблемой на сегодняшний день является отсутствие стандартов в данной области, что затрудняет возможность интеграции предлагаемых на рынке решений и во многом сдерживает появление новых.
    Так же для полноценного функционирования такой сети необходима автономность всех «вещей», т.е. датчики должны научиться получать энергию из окружающей среды, а не работать от батареек, как это происходит сейчас.

    Наличие огромной сети, контролирующей весь окружающий мир, глобальная открытость данных и прочие особенности могут иметь и негативные последствия. Я думаю, каждый сам может составить себе список возможных угроз и проблем, которые несет в себе эта технология.

    Не могу не привести здесь одну цитату, которая мне очень понравилась:
    "– Да не сломалось, – с неохотой выговорил он, – а… понимаешь, у меня температура чуть-чуть ниже нормы. Да не в доме, а тела! Не тридцать шесть и шесть, а тридцать шесть и одна десятая. Ну, есть такие люди, два-три на миллион, это тоже как бы норма, хоть и на самом краю. Но этот дурацкий умный дом, какой же он умный? – требует, чтобы я принял какие-то таблетки!.. Теперь надо либо отключить эту систему, либо перепрограммировать, а то будет звонить и на работу, он уже так делал на прошлой неделе, когда узнал, что у меня запор, в офисе теперь даже пылесосы ржут, как только захожу…"© Юрий Никитин Рассветники.

    И что из этого?

    Ну и чтобы не заканчивать на негативной ноте, хочу сказать, что все же недостатки не существенны по сравнению с тем, какие возможности может дать «Интернет вещей».

    С развитием Интернета вещей все больше предметов будут подключаться к глобальной сети, тем самым создавая новые возможности в сфере безопасности, аналитики и управления, открывая все новые и более широкие перспективы и способствуя повышению качества жизни населения.

    Спасибо за внимание!

    В следующей статье я расскажу Вам более детально об архитектуре и протоколах, а так же рассмотрю несколько существующих реализаций.

    PS хотелось бы услышать Ваше отношение к данной концепции и возможно какие-то дополнения/правки к представленному материалу.

    habr.com

    Отправить ответ

    avatar
      Подписаться  
    Уведомление о